Давайте дізнаємося, звідки беруть свій початок сервіси спільних поїздок і яке відношення мають до перемоги у війні
Друга світова війна принесла із собою те, що приносить будь-яка війна: дефіцит. Американців скували продовольчими та паливними пайками. І оскільки йдеться про США, уряд одну за одною висував геніальні ідеї, як врятувати людство від нацистів. Наприклад, «Сади перемоги», в яких школярі вирощували овочі, щоб заповнити нестачу провізії.
Ще одним зусиллям уряду США у 1940-і роки стали мотиваційні плакати, які закликали людей об’єднуватися у поїздках на роботу чи за місто. Таким чином, пересічні громадяни економили паливо, таке необхідне для танків та інших бойових машин. Така практика дуже схожа на каршеринг, але все ж таки це ще був не він у глобальному своєму сенсі.
«Якщо ви поїхали поодинці, вважайте, що підвозите Гітлера!»
Батьківщиною каршерингу дослідники вважають Швейцарію. У 1948 році в Цюріху з’явився своєрідний клуб під назвою SEFAGE (повна назва — Selbstfahrergemeinschaft). Час був складний, і не так багато людей могли дозволити собі автомобіль. Творці проекту хотіли якось полегшити співвітчизникам життя та вигадали таку систему: мешканці одного району ділили між собою вартість автомобіля. Бронювати авто потрібно було заздалегідь телефоном, а ключі зберігалися в сейфі на стоянці.
Такий формат каршерингу, при якому люди об’єднуються для володіння спільним автомобілем, виходячи з місця проживання, спільних інтересів або ще чогось, називається «fractional carsharing». До речі, проект SEFAGE проіснував до 1998 року.
До того як прийняти сучасний вигляд, каршеринги складно було назвати зручним сервісом: бронювання заздалегідь, повернення в точно зазначений час, причому, на те місце, звідки авто було взято. У 90-х каршеринги стали комфортнішими завдяки використанню комп’ютерів. Для доступу до автомобілів більше не потрібен був ключ – його замінила смарт-картка. Першою авіакомпанією, яка використала переваги каршерингу, стала Lufthansa, яка і запустила в аеропортах Мюнхена та Франкфурта цю систему. Схожий проект із невигадливою назвою CarShare з’явився і в аеропорту Цюріха кількома місяцями пізніше.
А ось Великобританія переплюнула всіх через рік. В англійському каршерингу під назвою City Car Club автомобілі оснастили бортовими комп’ютерами та системами GPS.
На початку XXI століття каршеринг почав набувати більш-менш сучасної форми. У 2000 році запустилися Flexcar (куплений Zipcar у 2007 році), easyCar, а вищезгаданий City Car Club продовжував набирати обертів.
Примітно, що один із плакатів США, про які ми говорили раніше, рекомендував приєднатися до «клубу», який можна сміливо назвати прабатьком нині популярного Zipcar, лише без посередника, який бере з вас гроші. Це і була перша версія карпулінгу або, як його ще називають, райдшерингу. Але повноцінно розвиватись послуга почала у 70-х роках. Чергова криза змусила американців шукати нестандартні рішення з метою економії. Придуманий напрямок підхопили в Європі. Важливу роль цьому відіграли постійні страйки водіїв муніципального транспорту.
А ось по-справжньому популярним карпулінг став уже в наші дні. Сучасні технології та засоби зв’язку просунули послугу на кардинально новий рівень. Спеціальні програми для гаджетів моментально знаходять автомобіль та надають інформацію про можливих попутників. Найвідомішим сервісом карпулінгу в Україні можна назвати BlaBlaCar.
Важливо відзначити, що людство, як і раніше, стикається із загальною глобальною проблемою — війною за здоров’я планети та її мешканців.
В цілому, транспорт має величезний негативний вплив на планету:
Окремі дії допомагають, але для боротьби з такою глобальною проблемою урядам необхідно брати участь та співпрацювати. Плакати з минулого нагадують нам часи, коли уряд фактично змушував населення жертвувати своїм комфортом заради загального блага.
Розумне використання автомобіля, таке як каршеринг та карпулінг, також є важливою частиною плану для перемоги у війні проти глобального потепління.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Чому Тайвань такий важливий для Китаю та решти світу
Telegram
Viber