Обмеження інтерчейнджу в Європі: що показують дані центральних банків

У колонці для PSM Олександр Карпов, директор Асоціації ЄМА та засновник Open API Group, аналізує, що показують дані європейських центробанків про наслідки обмеження інтерчейнджу та які з цих ефектів варто врахувати Україні перед зміною правил

Фото: chatgpt.com

Польща, Італія, Португалія, Данія, Швеція. П’ять ринків, п’ять різних стартових умов — і один повторюваний сюжет

Дискусія про граничні ставки міжбанківської комісії тримається на припущеннях: зниження інтерчейнджу здешевить приймання карток, торговці передадуть економію в зниження ціни, банки знайдуть нові джерела доходу, а на місці карток “виростуть” дешеві А2А платежі. Кожне можна перевірити — не в теорії, а в юрисдикціях, які вже пройшли цей шлях і залишили по собі дослідження центробанків.

Мета огляду — не довести, що регулювання шкідливе, а показати, що́ саме воно робить і чого не робить. Рівні 0,2% і 0,3% при цьому не оспорюються: вони діють у ЄС і діятимуть в Україні.

Італія: у зниження є межа, і вона настає раніше за стелю

Банк Італії вимірював повну вартість приймання картки тричі за одною методологією: у 2009 році торговець платив у середньому 1,07% обороту, у 2016-му — 0,65%, у 2022-му — 0,57%.

Граничні ставки почали діяти наприкінці 2015 року — тобто близько 84% усього зниження відбулося до того, як стеля запрацювала. Далі крива майже вирівнялася: за шість років ще 0,08 відсоткового пункту.

Що рухало ціну вниз усі ці роки до появи стелі? Дешевшала технологія: термінал, який у 2010 році був окремим пристроєм із власним модемом, у 2020-му став застосунком у планшеті або трансформером касовим апаратом. Зростали обсяги: та сама процесингова інфраструктура обробляла вдвічі більше операцій, а отже, дешевше кожну. З’являлися нові еквайри з іншою структурою витрат і відбирали клієнтів у старих.

Тобто вартість приймання здешевлює передусім ринок, а не адміністративне рішення — і це вимірювана річ, а не риторика.

Друге, що дає італійський масив, — розмір передачі зниження IR в MDR. Дослідження Банку Італії на панелі банків за 2009–2017 роки оцінює її приблизно у 17%. Розберімо повільно: уявіть, що комісія інтерчендж, яку банк торговця сплачує банку емітенту, зменшилася на гривню. Скільки з неї побачить сам торговець у рахунку за еквайринг? Близько 17 копійок. Решта 83 залишаються в маржі банка еквайра.

І третє — чому крива вирівнялася. У вартості приймання є дно. Плата торговця складається з трьох частин: комісія емітенту, комісія платіжної системи і маржа еквайра. Регулювання стискає лише першу — а під двома іншими лежить собівартість терміналу, зв’язку, антифроду і розрахунків.

Висновок для української дискусії конкретний: теза «знизимо ставку — подешевшає приймання» справджується частково і ненадовго. Із кожної зекономленої гривні до торговця доходить менш ніж чверть. А коли інтерчейндж уже опущено до 0,2%, знижувати в ньому далі просто нічого — у плати торговця залишаються дві інші складові, на які регулятор не впливає взагалі.

Читайте також: Десять років IFR: що виміряли, а що ні

Португалія: ефект водяного матраца в бухгалтерії центробанку

Португалія — найдокументованіший випадок у всій вибірці: Банк Португалії регулярно публікує і дослідження вартості роздрібних платіжних інструментів, і звіти про платіжні системи. Це рідкісна ситуація, коли ефект видно не в оцінках зацікавлених сторін, а в офіційній статистиці регулятора.

Передача зниження до торговця — 20–25%, той самий порядок, що й в Італії.

Цікавіше, куди пішла решта: у структурі доходів банків від роздрібних послуг зафіксовано зростання плати за пакети обслуговування рахунків на 85,8%. Ефект водяного матраца в чистому вигляді — натиснули в одному місці, піднялося в іншому. І це не гіпотеза, а рядок у звітності центрального банку.

Третій сюжет — найважливіший, бо стосується головної надії української дискусії: що на місці картки, яка дорожчає для самого власника виросте дешевий платіж з рахунку на рахунок (A2A).

Португалія має національну платіжну інфраструктуру з 1985 року і мобільну надбудову MB WAY з 2015-го. Це не маргінальний сервіс: близько 45% онлайн-транзакцій країни, понад 400 млн операцій на рік. Здавалося б, ось вона — та сама альтернатива картці, яка виросла сама.

Тільки виявилося, що це була не альтернатива. У лютому 2026 року член правління Банку Португалії з платіжного напряму пояснив зміну прямо: сьогодні переказ через застосунок MB WAY дійсно налаштований як миттєвий А2А переказ, а не як переказ на базі картки; для користувача це те саме, але сталася технічна зміна шляху проходження операції. Іншими словами, десять років те, що виглядало як заміна картці, їхало картковими рейками.

Справжній перелом стався у 2025 році, і його причина не має жодного стосунку до інтерчейнджу. З 9 січня 2025 року набув чинності європейський регламент про миттєві платежі, який зобов’язав банки приймати миттєві перекази і заборонив брати за них більше, ніж за звичайні. Результат за рік: обсяг миттєвих переказів зріс на 1624% у кількості і на 398% у вартості. Частка миттєвих серед усіх переказів піднялася з 25% до 80%.

Банк Португалії називає дві причини цього стрибка: набрання чинності регламентом і міграцію операцій, які раніше виконувалися картками на А2А. Друге варто запам’ятати: частина «зростання A2A» — це не нові платежі, а перекласифікація старих. Будь-які вражаючі цифри зростання A2A у європейській статистиці треба читати з цим застереженням.

І контрольний факт. Навіть після 17-кратного стрибка картки залишилися: карткові операції – це 85,2% усіх операцій у португальській статистиці платежів. У перерахунку на мешканця за 2025 рік — 412 карткових оплат проти 30 миттєвих переказів.

Висновок звідси прямий і незручний для найпопулярнішого аргументу: зниження інтерчейнджу не вмикає альтернативу картці. І навіть після того, картка залишається основним інструментом із запасом (Х 10).

І деталь для тих, хто вважає безготівковість автоматичним наслідком регулювання: за річним звітом Банку Португалії, 54% усіх платежів у країні у 2024 році були готівковими.

Читайте також: Євроінтеграція, open banking та нові шахрайські схеми: головні виклики фінринку — інтерв’ю з Олександром Карповим

Польща: те, що в нас цитують, працювало у зворотному порядку

Польський BLIK — найпопулярніший аргумент прихильників швидкого зниження: знизьте інтерчейндж, і банки збудують альтернативу. Хронологія каже протилежне.

Спочатку були прибутки. До 2011 року польський картковий бізнес працював у режимі високої дохідності — саме ці кошти профінансували створення BLIK у 2013–2015 роках, спільного підприємства шести найбільших банків. Потім була поетапність: Польща знижувала інтерчейндж власним трирічним планом у 2011–2014 роках і лише після цього вийшла на європейські рівні. І лише потім — результат: сьогодні BLIK обробляє понад 180 млн операцій на місяць.

Послідовність була така: дохід → інвестиція → поетапне зниження → альтернатива. В українській дискусії її регулярно перевертають — але побудувати платіжну систему національного масштабу коштом доходу, якого немає, неможливо.

Є ще одна деталь, про яку майже не згадують: BLIK не безкоштовний для торговця — у нього нормальна комерційна тарифікація, і в різних каналах та від різних НПП він поводиться по-різному. B Онлайн він домінує — близько 70% електронної комерції: там він і народився, а генерувати код у застосунку зручніше, ніж вводити реквізити картки. У наземному еквайрингу BLIK досі пасе задніх: безконтактна оплата в застосунку з’явилася значно пізніше (іде, до речі, картковими рейкам) і конкурує на касі з звичною NFC карткою та гаманцями Гугла та Епла. Перемогти сформовану звичку там, де людина стоїть у черзі й не хоче розблоковувати застосунок, важче, ніж на сайті.

Про різницю в тарифах. Наприклад, ING Bank Śląski, оголошував 0,59% плюс 10 грошів за карткову операцію і 0,22% — за BLIK. Різниця не в добрій волі банку, а в собівартості: у картковій операції всередині є інтерчейндж емітенту і комісія міжнародної платіжної системи, у BLIK — лише плата національному оператору. Двох найдорожчих компонентів немає.

Різниця між банком еквайром і небанківським провайдером еквайрингу — це різниця клієнтських сегментів. Банк обслуговує власного бізнес-клієнта, у якого є ще й рахунок, кредит, зарплатний проєкт, тож еквайринг може бути тоншим за маржею. Небанківський провайдер працює з онлайн-торгівлею і малими продавцями, часто без інших доходів від клієнта, і бере ризик спірних операцій — звідси тариф приблизно 0,95–1,59%.

І про мінімалку. Крім відсотка, майже скрізь є фіксована плата за операцію — від кількох грошів у банку до 0,30 злотого в онлайн-провайдера. На великому чеку вона непомітна, а на чеку в 20 злотих це вже півтора відсотка зверху. Плюс оренда терміналу близько 40 злотих на місяць.

Звідси точний висновок: альтернатива дешевша там, де в її собівартості немає інтерчейнджу і міжнародної схеми, — але безкоштовною вона не є, і ніколи не буде. А можливість тримати низьку ставку існує тому, що банк уже має інфраструктуру, клієнтську базу і застосунок, побудовані на доходах карткового бізнесу попередніх років.

Цікаве по темі: Які фінансові звички та інструменти втратять актуальність до 2030 року

Данія: що буває з національною системою, тарифи якої регулюють

Данський випадок — найважливіше застереження, і він майже не звучить в українській дискусії.

Кілька слів про Dankort, бо без цього кейс не читається. Це національна дебетова картка, запущена данськими банками у 1983 році, — перша у світі спільна національна електронна дебетова схема. Працює на власних внутрішніх рейках і взагалі не має інтерчейнджу: емітент нічого не отримує з операції, а витрати системи покриває регульована плата торговця. Картку видають ко-бейджованою з міжнародною системою, щоб нею можна було платити за кордоном.

Сценарій, під який її проєктували, — фізична картка у фізичному терміналі з PIN-кодом; там вона десятиліттями була поза конкуренцією. Безконтактну версію запустили лише у 2015 році.

Ось що сталося з її часткою: у 2017 році близько 75% платежів у магазинах, у 2024-му — близько 39%. Механізм зрозумілий, щойно подивитися, куди переїхав платіж. Данці масово перейшли на мобільні гаманці — близько половини онлайн-оплат ідуть через них, — а платіж у телефоні їде переважно міжнародними рейками, не національними. Тобто Dankort програв не іншій картці, а зміні каналу — і не встиг за нею, бо модель із нульовим інтерчейнджем і регульованим тарифом не лишала бюджету на швидке освоєння нових платіжних сценаріїв.

Паралельно в країні виросла мобільна платіжна система, побудована як надбудова над банківськими рахунками, якою користується близько трьох чвертей населення. Для торговця вона дешевша за картку. Але з’явилася вона не завдяки регулюванню тарифів національної схеми, а після того, як стало зрозуміло, що регульована система за ринком не встигає.

Данський парламент у 2025 році обговорював долю системи: питання вже не про розвиток, а про те, чи підтримувати її далі.

Урок для країни, яка одночасно розмірковує про зниження інтерчейнджу і про розвиток власної платіжної інфраструктури, доволі прямий: регульований тариф — це не тільки нижча ціна, це ще й нижча спроможність інвестувати. Ці дві речі не можна “замовити” окремо.

Швеція: Swish є, а миттєвих платежів для бізнесу немає

У Швеції є Swish — найуспішніша в Європі мобільна система переказів з рахунку на рахунок, якою користується практично все доросле населення і яка давно вийшла за межі P2P в онлайн-торгівлю. На перший погляд це доказ протилежного: ринок із низькими комісіями і з чудовою альтернативою картці.

Але Swish побудували і профінансували самі банки — як і польський BLIK. Це не результат тиску на дохідність карток, а спільна інвестиція гравців, у яких на момент запуску були кошти. І для торговця Swish не безкоштовний: там своя тарифікація з платою за операцію і абонплатою.

А тепер — чому Швеція все одно опинилася в огляді. За межами Swish миттєвих платежів у країні фактично немає. Інфраструктура є: центробанк запустив систему розрахунків у режимі реального часу в листопаді 2024 року на європейській платформі, але станом на початок 2026-го регулярно надсилають через неї платежі лише два невеликі банки. Формулювання Ріксбанку пряме: шведські банки давно могли запропонувати більше сервісів миттєвих платежів на базі шведської та європейської інфраструктури, але фактично жоден цього не зробив.

Найболючіше це б’є по бізнесу: 56% підприємств вважають важливим, щоб гроші надходили одразу, але зробити миттєвий платіж одне одному компанії в Швеції не можуть. Swish створювався під роздрібний сценарій, міжкорпоративного аналога ніхто не побудував. Регулятор дав банкам строк до березня 2027 року: почати надавати такі послуги або показати план — інакше законодавство.

Складіть це з португальським кейсом — закономірність та сама: альтернатива з’являється там, де хтось у неї вклався або де є прямий мандат. Де немає ні того, ні того, вона не виникає сама — навіть там, де є всі умови: сформована звичка до мобільних платежів, готова інфраструктура і десятиліття низьких комісій.

Висновок неприємний для найпопулярнішого аргументу української дискусії: альтернатива картці не виникає від того, що картку зробили менш дохідною. Вона виникає, коли є за що будувати або коли з’являється зобов’язання та дедлайни побудувати. Зниження інтерчейнджу не дає ні першого, ні другого.

Угорщина: чому малий торговець виграє найменше

Угорське дослідження 2022 року, підготовлене фахівцями центрального банку, дає передачу зниження до торговця близько 22% — знову той самий діапазон, що в Італії та Португалії. Але автори додають зріз, якого немає в інших роботах: розподіл вигоди між великими і малими торговцями.

Після запровадження стелі інтерченджу малі торговці платили за приймання карток помітно більше, ніж великі мережі. Розрив не зник — він зберігся. Більше того, автори фіксують зростання регіональної нерівності: різниця у вартості приймання між столицею і регіонами після реформи збільшилася.

Механізм структурний, а не зловмисний. Велика мережа має переговорну силу; вона домагається, щоб зниження інтерченджу відобразилося в її договорі з еквайром. Малий торговець працює на пакетному тарифі, який еквайр не зобов’язаний переглядати щоразу, коли змінюється одна зі складових. І там, де відсоток усе ж знижується, його місце частково займає фіксована частина — плата за операцію та оренда терміналу, які нараховуються незалежно від обороту. Для мережі з мільйонними оборотами вони непомітні; для кав’ярні можуть перекрити всю економію на відсотку.

Хорватія, яка отримала дворічний перехідний період в процесі вступу до ЄС, дає ту саму картину з іншого боку: після запровадження стелі частина еквайрів компенсувала зниження саме фіксованими місячними платами.

Це найпростіший тест на щирість аргументу «реформа для малого бізнесу». Якщо адресат справді малий торговець, то першою нормою має бути не стеля, а обов’язок еквайра показувати структуру тарифу — щоб кав’ярня взагалі могла побачити, за що платить, і порівняти пропозиції.

Німеччина: те саме зниження, зроблене іншим інструментом

Німеччина стоїть у цьому ряду окремо, бо показує альтернативу адміністративній стелі — і показує її на найбільшому ринку Європи.

Німецький роздрібний платіж десятиліттями тримався на власній національній дебетовій схемі girocard: картка, прив’язана до рахунку, розрахунки внутрішніми рейками, домінування в торговій точці. Комісія в ній визначалася не законом, а багатосторонньою угодою учасників ринку — і саме це стало предметом провадження Федерального антимонопольного відомства у 2013–2015 роках. Результатом стала відмова від єдиної узгодженої ставки на користь індивідуально домовлених комісій.

Ключове для нашої дискусії: це відбулося до того, як стеля Регламенту стала обов’язковою. Зниження принесло не цінове регулювання, а конкурентне право. Інструмент інший, результат той самий.

Із цього випливають дві речі, і друга неприємніша за першу.

Перша. Адміністративна стеля — не єдиний і не обов’язково найшвидший спосіб знизити вартість приймання. Антимонопольне провадження, вимоги прозорості, тиск на багатосторонні домовленості працюють теж — і працюють без побічних ефектів, притаманних ціновому втручанню, бо не забирають дохід у системи адміністративним рішенням, а прибирають домовленість, яка блокувала конкуренцію.

Друга. Німеччина водночас — країна, де найнаочніше видно, що стається зі споживчою частиною рахунку. До середини 2010-х безкоштовний поточний рахунок був у Німеччині нормою і предметом реклами. Сьогодні місячна плата за нього — стандарт; Deutsche Bank підняв базовий рахунок до €6,90 на місяць.

Тут потрібна чесність, якої зазвичай бракує обом сторонам дискусії: приписувати це зростання виключно змінам у міжбанківській комісії неправильно. Той самий період — це епоха від’ємних ставок ЄЦБ, яка вибила з-під банків процентну маржу, плюс скорочення відділень і витрати на цифровізацію. Причин було кілька.

Але напрям однаковий у всіх юрисдикціях огляду, незалежно від набору причин: коли доходна база емісійної частини карткового бізнесу скорочується, використання рахунку дорожчає для користувача банківських послуг. І механізму, який би цьому завадив, у жодній із розглянутих країн застосовано не було.

Український контекст: чого в цих кейсах немає

Одна річ відрізняє Україну від усіх п’яти країн: вони заходили в реформу з побудованою інфраструктурою, і регулювання перерозподіляло дохід усередині зрілої системи. Український ринок усе ще будується — і фінансує це доходами емітентів, де інтерчейндж є ключовою статтею.

За даними Національного банку за перший квартал 2026 року, в країні 61,4 млн активних платіжних карток, а 96 зі 100 операцій за картками — безготівкові. Щодо цього показника одразу застереження, бо його регулярно тлумачать ширше, ніж він є: 96% рахуються від усіх карткових операцій, решту чотири становлять зняття готівки. Це не частка безготівкових у всіх платежах країни — готівка поза картковою системою в знаменник не потрапляє, тому напряму порівнювати цифру з португальськими 54% не можна. Показник каже інше: всередині карткового обороту українці майже перестали знімати готівку.

Питання до українського графіка просте: якщо данську конструкцію — регульований тариф і обмежений бюджет на розвиток — застосувати до ринку, який ще будує інфраструктуру, ще й в умовах війни, то на що розраховують ті, хто прискорено намагаються підштовхнути зміни в Закон?

Які висновки?

П’ять ринків, різні стартові умови, різні регулятори — і повторювані механізми. Перший уже названо: до торговця доходить 17–25 копійок із зекономленої гривні, і цей діапазон Італія, Португалія й Угорщина дають незалежно одна від одної, різними методами. Решта — навіть нижче, як відповіді на запитання дискусії.

Чи справді стеля інтерченджу здешевлює приймання? Здешевлює, але тут легко переплутати причину з наслідком. В Італії плата торговця падала весь час — і до появи стелі, і після. Проблема в тому, що 84% усього падіння сталося ще до того, як обмеження почало діяти: ціна йшла вниз сама, від технологій, обсягів і конкуренції, а стеля прийшла в момент, коли процес уже тривав, — і частину чужої заслуги записали на неї. Практичний наслідок: якщо мета — дешевше приймання, а не нижча ставка, інструменти, які підтримують конкуренцію і прозорість, дають більший ефект.

Куди дівається різниця? Вона не зникає — вона змінює платника: банк втрачає дохід на одному продукті й компенсує його на іншому. У португальських даних це видно буквально рядком — плата за пакети обслуговування рахунків зросла на 85,8%. Торговець став платити трохи менше, власник рахунку — значно більше. Практичний наслідок: рахувати треба не лише економію торговців, а й зміну витрат десятків мільйонів людей із 61,4 мільйоном активних карток. Якщо перше менше за друге, реформа не здешевила платежі, а переклала витрати на нпрмадян.

Чи з’явиться натомість дешева A2A альтернатива картці? Не від зниження комісії. Португалія десять років мала популярний мобільний сервіс, який насправді їхав картковими рейками, і зрушила на A2A лише після мандату на миттєві платежі — та навіть після 17-кратного стрибка за картками залишаються 85% операцій. Швеція має Swish, але міжбізнесових миттєвих платежів не отримала взагалі. І Swish, і BLIK банки збудували коштом прибутків карткового бізнесу, зароблених до зниження. Практичний наслідок: альтернативу створює ресурс на інвестицію або прямий мандат — і жодне з цих двох не з’являється від того, що Закон знизив ставку інтерчендж.

І найчастіше питання: чи допоможе це малому бізнесу? Найменше саме йому: угорські дані фіксують, що розрив між великими мережами і малим бізнесом після реформи зберігся, а регіональна нерівність зросла. Практичний наслідок: якщо адресат реформи — малий торговець, починати треба з обов’язку показати йому структуру тарифу, а не з обмеження однієї з трьох її складових.

І ще одне, що випливає з данського кейсу: рішення про ставку — це водночас рішення про темп розвитку власної платіжної інфраструктури, бо обмежений тариф означає обмежений бюджет. Ці дві речі не можна замовити окремо.

Жоден із цих висновків не означає, що ставки 0,2% і 0,3% помилкові як кінцева точка: вони діють у ЄС і стануть частиною українського права з набуттям членства. Означають вони інше — ефекти цього рішення передбачувані, бо повторювані. Це не прогнози зацікавленої сторони, а те, що вже сталося, а в описаних в статті шести юрисдикціях і задокументовано їхніми ж центральними банками та іншими регуляторами.

Країна, яка ухвалює рішення про регулювання інтерчендж останньою, має єдину справжню перевагу: вона наперед знає, чим воно закінчиться. Скористатися цим знанням можна лише одним способом — спланувати послідовність так, щоб задокументовані ефекти настали керовано.

Що з цього випливає практично. Прозорість структури тарифу можна і треба запроваджувати негайно: вона не має жодного задокументованого побічного ефекту в жодній із розглянутих країн, і саме її найбільше бракує малому торговцю. Мандат на миттєві платежі працює на появу альтернативи картці незалежно від рівня комісії — португальські та шведські дані показують це з двох різних боків. А сама стеля інтерченджу, як показує італійський досвід, дає найменший внесок у зниження вартості приймання і найбільший — у перерозподіл усередині системи.

Це не аргумент проти реформи, а аргумент за те, щоб робити її в порядку, і в строки, які дають результат.

Джерела: