Десять років IFR: що виміряли, а що ні

У колонці для PSM Олександр Карпов, директор Асоціації ЄМА та засновник Open API Group, аналізує десятирічний досвід обмеження інтерчейнджу в ЄС і те, що європейські результати означають для України

Фото: chatgpt.com

Європейський регламент про інтерчейндж працює з 2015 року. У 2025-му власний аудитор ЄС не зміг підтвердити, що він дав обіцяний результат

Проєкт закону, розроблений Мінекономіки, переносить в українське право граничні ставки міжбанківської комісії з Регламенту (ЄС) 2015/751 — 0,2% за дебетовими картками і 0,3% за кредитовими. Модель, на яку спирається документ, працює в ЄС десять років. Цього достатньо, щоб перестати обговорювати очікування і подивитися на результат.

Результат задокументований — причому не галузевими асоціаціями, а інституціями самого ЄС: Європейською Рахунковою палатою у Спеціальному звіті 01/2025 і дослідженням, виконаним у 2024 році на замовлення Генерального директорату з конкуренції Єврокомісії.

Обидва документи варто прочитати до того, як переносити норму в український закон. Не тому, що вони «проти реформи» — вони не про це. А тому, що вони описують, чого регулювання досягло, чого не досягло і чого взагалі не вимірювали.

Що регулює Регламент — і що залишається поза ним

Спершу треба зафіксувати конструкцію — без неї подальші цифри не читаються.

Торговець платить банку-еквайру єдину суму за приймання картки — MDR (merchant discount rate, плата за еквайринг). Ця сума складається з трьох частин:

інтерчейндж — іде банку, який випустив картку покупця;
scheme fee — іде платіжній системі за користування мережею;
маржа еквайра — залишається банку, що обслуговує торговця.

Регламент 2015 року обмежив одну з цих трьох частин. Дві інші він не регулює — і не планував регулювати. Жодна юрисдикція світу досі не встановила граничних ставок на scheme fees чи на маржу еквайра.

Поза MDR є ще один шар витрат, який не регулюється ніде: оренда терміналів, платіжні шлюзи, PCI DSS, обробка спірних операцій, абонплати за пакети послуг. Для малого торговця цей шар часто важить більше, ніж відсоток із транзакції.

Звідси проста річ, яку легко втратити в дискусії: зниження інтерчейнджу і зниження вартості приймання платежів — не одне й те саме твердження. Перше настає автоматично. Друге — лише за умови, що решта компонентів не зміниться.

Що зафіксував аудитор ЄС

Європейська Рахункова палата — незалежний аудиторський орган Союзу; її звіти готуються окремо від Комісії та Парламенту і тому є найбільш зваженою зовнішньою оцінкою європейського регулювання. Спеціальний звіт 01/2025 «Digital payments in the EU» — перший детальний аудит того, як Регламент спрацював за десять років.

Головний висновок аудитори сформулювали стримано: наявні дослідження не дозволяють достатньою мірою продемонструвати позитивні ефекти обмеження міжбанківської комісії.

Далі — конкретика, і вона стосується не стільки результату, скільки якості доказової бази.

Звіт Європейської Комісії про застосування Регламенту, оприлюднений у червні 2020 року, спирався на дані за перші два роки дії граничних ставок — з грудня 2015-го, коли вони набули чинності. Аудитори прямо називають цей горизонт занадто коротким для комплексних висновків про ефективність. Два роки — це період, за який ринок ще не встиг перебудуватися під нові правила.

Опитування торговців не охоплювало малий бізнес. Рівень граничних ставок був підтверджений без проведення тесту байдужості торговця для МСБ. Тобто ставку, оптимальну для великої мережі, поширили на кав’ярню, не перевіривши, чи вона дійсно була доступна для кав’ярні.

Нове дослідження, замовлене Єврокомісією у 2024 році, теж має обмеження. Ідеться про огляд ринку карткових платежів, виконаний на замовлення Генерального директорату з конкуренції, — саме він мав відповісти на питання про ефективність Регламенту. Аудитори зазначають: через низьку участь учасників ринку в опитуванні дослідження дало лише обмежені дані і не дозволяє встановити, чи є чинний рівень граничних ставок оптимальним.

Читайте також: Євроінтеграція, open banking та нові шахрайські схеми: головні виклики фінринку — інтерв’ю з Олександром Карповим

Побічні ефекти цінового втручання не аналізувалися. Аудитори окремо попереджають: неналежно спроєктовані цінові інтервенції ризикують спотворити ринок і зрештою зашкодити і споживачам, і торговцям. Аналізу таких ефектів Комісія не проводила.

Немає критеріїв і немає перегляду. Базові акти про цифрові платежі не визначають, за яких обставин цінове втручання виправдане і як довго воно має діяти. Правового обов’язку періодично переглядати граничні ставки теж не існує.

Останні два пункти — найважливіші. Ідеться не про те, що ставка «неправильна», а про те, що її встановили без критеріїв обґрунтованості й без механізму перевірки. Це рівно ті два елементи, яких бракує й українському проєкту.

Що показало дослідження для Єврокомісії (2024 рік)

Те саме дослідження дає головну кількісну картину — і її варто пояснити повільно, бо цифру регулярно цитують неправильно.

Дослідники подивилися, що сталося не з усією платою торговця, а з тією її частиною, яка залишається банку-еквайру після того, як він розрахувався з банком-емітентом і з платіжною системою. За чотири роки після повного запровадження граничних ставок — з 2018-го по 2022-й — ця частина в дванадцяти країнах ЄС зросла з 0,27% до 0,44%.

Ключове: це не показник того, скільки платить торговець. Це показник того, як усередині MDR перерозподілилися частки після того, як одну з них (інтерчейндж) обмежили законом. Загальна сума при цьому вниз не пішла.

Обмеження дослідження теж треба назвати: дванадцять країн, а не двадцять сім, і лише дебетові картки. За кредитними операціями автори фіксують зниження плати торговця, точної цифри не наводячи.

Але навіть із цими застереженнями напрям однозначний. Регулювання обмежило один компонент із трьох — і конструкція MDR перебудувалася навколо цього обмеження. Це не чиясь недобросовісність, а передбачуваний наслідок часткового цінового регулювання: тиск на одну складову переходить на сусідні, яких регулювання не торкається.

Куди пішла економія

Тут потрібна максимальна точність, бо саме на цьому місці дискусія зазвичай зривається в обвинувальний тон.

Факт перший: scheme fees зросли. За спільною оцінкою EuroCommerce і дванадцяти галузевих асоціацій (червень 2025), кумулятивне зростання за 2018–2022 роки становило 33,9%. За статистикою Європейського центрального банку, доходи карткових систем у єврозоні за той самий період зросли більш ніж на €7 млрд.

Факт другий, який у публічній дискусії зазвичай опускають: цей період збігся з масштабним технологічним переозброєнням індустрії. Безконтактні платежі скоротили час операції на касі в кілька разів, токенізація знизила рівень шахрайства в онлайні, 3D-Secure 2.0 підвищив частку успішно завершених оплат, мобільні гаманці розширили коло покупців. Усе це вимагало інвестицій, і переважна частина зростання scheme fees — вартість реальних покращень, з яких торговець отримує абсолютно вимірювану вигоду:

швидкість кожної операції зросла,
стало менше спірних операцій,
зменшилась кількість покинутих кошиків.

Факт третій: обсяги теж зросли. За десять років обсяг карткових операцій у ЄС збільшився більш ніж удвічі, електронна комерція — утричі, транскордонні операції — учетверо. Плюс нові вимоги — SCA, DORA, GDPR.

Тому чесне формулювання звучить так: економія від зниження інтерчейнджу не зникла — вона перерозподілилася між компонентами, які регулювання не охопило, і значна частина цього перерозподілу мала об’єктивні підстави. Проблема не в тому, що хтось повівся неправильно. Проблема в тому, що регулювання від початку працювало з однією третиною конструкції.

Порядок величин

Аудитори наводять власну оцінку масштабу європейського ринку за 2023 рік, і ці цифри варто тримати поруч.

Річний обсяг інтерчейнджу в ЄС — €2–3 млрд. Річний обсяг scheme fees — близько €1 млрд. Річний обсяг сукупної плати торговців за приймання карток — €5–6 млрд.

Тобто інтерчейндж — це менше половини того, що торговець платить за приймання картки. Регулювання, зосереджене виключно на ньому, за визначенням не може дати того ефекту, який від нього очікують у публічній дискусії.

Український зріз має ті самі пропорції. За даними Національного банку за перший квартал 2026 року, середня плата за еквайринг становить 1,248%, з яких на міжбанківську комісію припадає 0,678%. Решта — це scheme fee і маржа еквайра, тобто те, чого проєкт не торкається.

Підсумок десятиліття сформулювала Ecommerce Europe в червні 2025 року, до десятої річниці Регламенту: середня вартість карткових платежів у ЄС перевищила рівні, які спостерігалися на момент його впровадження.

Норма, для якої не знайшли проблеми

Окремий сюжет звіту стосується не граничних ставок, а суміжної норми — заборони надбавки за оплату карткою.

Аудитори перевірили підставу для заборони і зафіксували, що Комісія не знайшла надійних емпіричних даних, які підтверджували б, що надбавки в ЄС були систематично надмірними. Тобто проблеми, яку норма мала розв’язати, могло не існувати. Більше того, аудитори визнають зворотний ефект: заборона знижує прозорість витрат на платежі, бо торговець вкладає вартість приймання в ціну товару, і покупець уже не бачить, скільки вона становить, коли він платить карткою.

Найцікавіше дає порівняння з протилежним експериментом. Австралія понад двадцять років надбавку дозволяла — і у 2026 році регулятор дійшов висновку, що вона теж не спрацювала: близько 80% покупців просто платили доплату, не змінюючи спосіб оплати.

Два протилежні рішення, два регулятори, той самий результат. Це точна ілюстрація того, наскільки складно керувати платіжною поведінкою через цінові сигнали — і наскільки обережно варто ставитися до припущення, що зміна оптової ставки автоматично дасть очікуваний ефект у роздрібі.

Цікаве по темі: Які фінансові звички та інструменти втратять актуальність до 2030 року

Що зробив регулятор, який вивчав це найдовше

Британський Payment Systems Regulator — єдиний, хто провів повноцінний ринковий огляд нерегульованих компонентів вартості приймання. Робота тривала з жовтня 2022 до грудня 2025 року: проміжний звіт, фінальний звіт, консультації щодо заходів.

Цікавий не так висновок, як вибір інструменту. Маючи на руках трирічне дослідження, регулятор не запровадив граничних ставок. Він обрав два інші заходи: зобов’язання надавати еквайрам повну і стандартизовану інформацію про всі комісії — наявні, нові та змінені — з подальшою передачею її торговцям, і зобов’язання документувати підстави будь-якої зміни тарифів із можливістю перевірки цих записів регулятором. Тобто прозорість і підзвітність замість цінового обмеження.

Це не поодинокий випадок. Резервний банк Австралії, який має найдовшу в світі історію регулювання інтерчейнджу, у 2026 році теж запровадив нові вимоги до розкриття тарифів — обов’язкову публікацію типової вартості приймання за категоріями торговців — і не встановив граничної ставки на маржу еквайра.

Загальна картина така: адекватні юрисдикції не запровадили граничних ставок на scheme fees або на маржу еквайра. Регулятори, які вивчали питання найглибше, обрали шлях прозорості — не тому, що вони м’якші, а тому, що дані дозволяють ухвалювати рішення, а цінове обмеження без даних просто переміщує тиск в інше місце.

Для української дискусії з цього випливає конкретна послідовність. Розкриття складових комісії — стаття 9 Регламенту — не потребує перехідного періоду, не має задокументованих побічних ефектів і дає ту саму базу даних, якої, за висновком аудиту, забракло Європейському Союзу. Цей блок можна запроваджувати негайно і незалежно від рішень щодо ставок.

Регламент, який ще не переглянули

Поширена помилка в українській дискусії — вважати, що європейське платіжне право зараз оновлюється і Регламент про інтерчейндж оновлюється разом із ним. Це не так.

Пакет PSD3/PSR, переговори щодо якого завершилися наприкінці 2025 року, стосується платіжних послуг, автентифікації, ліцензування і відкритого банкінгу. Граничних ставок міжбанківської комісії він не переглядає: це окремий регламент, чинний у редакції 2015 року.

Водночас аудитори дали Комісії прямі рекомендації: встановити чіткі критерії для цінових втручань, запровадити обов’язкові періодичні перегляди, розробити стратегію моніторингу даних і переглянути сам Регламент на нових емпіричних даних, включивши до опитувань малий бізнес.

Складіть ці факти разом. Регламент чинний у первісній редакції. Аудитор ЄС рекомендував його переглянути. Перегляд не відбувся.

Це означає, що Україна, копіюючи норму сьогодні, копіює саме ту версію, до якої є аудиторські зауваження, — і ризикує через кілька років приводити своє законодавство у відповідність уже до виправленої редакції. Прив’язка українських цільових ставок (0,2 — 0,3%) до дня набуття членства в ЄС розв’язує цю проблему автоматично: застосовуватиметься та редакція, яка з високою вірогідністю переглядатиметься і діятиме на той момент в ЄС.

Що з цього не випливає

Тут варто зупинитися, бо наведене легко прочитати ширше, ніж воно є.

З цього не випливає, що граничні ставки 0,2% і 0,3% — помилкові як кінцева точка. Вони діють у Союзі, вони стануть частиною українського права з набуттям членства, і банківська спільнота цього не оспорює.

З цього не випливає, що регулювати платіжний ринок не треба. Прозорість складових комісії, санкції за обхід, орган контролю, механізм розгляду скарг торговця — усе це в Регламенті є, працює і Україні потрібне.

З цього не випливає, що хтось на європейському ринку діяв недобросовісно: задокументовано структурний ефект, а не зловживання.

А випливає з цього одне: той інструмент, який пропонують запровадити в Україні першим, — це якраз той елемент пакета, ефективність якого аудитор ЄС підтвердити не зміг. Не через нестачу часу — десять років більш ніж достатньо. Через те, що потрібних вимірювань ніхто не робив, критеріїв не встановив, а побічних ефектів не аналізував.

Чому це має значення саме зараз

Український ринок підходить до цього рішення з рівня міжбанківської комісії 0,678% (Національний банк, перший квартал 2026 року). Європа напередодні запуску Регламенту мала середньозважений рівень близько 0,65%.

Тобто Україна перебуває приблизно в тій точці, з якої ЄС починав свій десятирічний експеримент. І має перед очима те, чого не мав ЄС у 2015 році: результат.

Регламент упроваджувався в Союзі п’ять років — у країнах зі зрілою картковою інфраструктурою і в мирний час. Український проєкт передбачає проміжний рівень 0,5% на 2027 рік і перехід до цільових ставок з 1 січня 2028-го. При фактичних 0,678% це означає, що проміжного етапу по суті немає.

Питання, яке з цього випливає, — не про цифру. Воно про те, на яких даних ухвалюється рішення.

Україна вже має досвід перенесення європейських норм у складніших сферах — операційна стійкість, управління ризиками постачальників послуг, захист даних. Там послідовність звична і нікого не дивує: спочатку аналіз впливу, консультації з ринком, перехідні строки, потім норма. Це не поблажка галузі, а спосіб отримати правило, яке справді працює, а не лише набирає чинності.

Немає причини, чому для граничних ставок міжбанківської комісії ця послідовність має бути іншою. Тим паче що дані для аналізу вже зібрані — десять років європейського досвіду, перевірені аудитором ЄС. Скористатися ними дешевше, ніж повторити європейські помилки.

Джерела:

Ознайомтеся з іншими популярними матеріалами:

Revolut надасть клієнтам безплатний доступ до ChatGPT Go

Клієнтів платіжних терміналів можуть почати знімати на відео

Swift запускає нову блокчейн-інфраструктуру для міжнародних переказів