Попри звичне уявлення про Місяць як про «застиглий» і майже безжиттєвий у геологічному сенсі світ, нові спостереження показують іншу картину. Команда науковців уперше системно зібрала й упорядкувала повний перелік дрібних хребтів, що простягаються темними базальтовими рівнинами — так званими місячними морями, — і на цій основі зробила висновок: супутник Землі й сьогодні не є повністю інертним, адже продовжує повільно стискатися зсередини
Фото: unsplash.com, freepik.com
Йдеться про дуже тонкі, ледь вловимі на знімках форми рельєфу, які раніше часто залишалися «на периферії» уваги й не сприймалися як важливі маркери сучасної активності. Насправді ж ці структури фіксують напруження в місячній корі. Воно наростає через те, що надра поступово охолоджуються, а загальний об’єм небесного тіла зменшується — і кора, не маючи куди «розійтися», реагує деформаціями.
Важлива відмінність полягає в тому, що на Землі літосфера поділена на тектонічні плити, які можуть рухатися, перерозподіляючи напруження. Місяць натомість має суцільну жорстку оболонку. Коли внутрішні шари холонуть, ця оболонка стискається, що й проявляється у вигляді зморщування поверхні та локальних зсувів. Ще у 2010 році науковець Національного музею авіації та космонавтики Том Воттерс описав характерні лопатеподібні уступи в гірських районах, де одна ділянка поверхні насувається на іншу, формуючи виразні «сходинки» рельєфу.
Цікаве по темі: Пластикові хмари над Китаєм шокували науковців
Нове дослідження змістило фокус із височин на рівнинні області морів і шукало там подібні ознаки стискання. У результаті вчені виявили 1 114 додаткових сегментів таких структур і тим самим збільшили сумарну кількість відомих хребтів до 2 634. За розрахунками авторів, середній вік цих утворень становить близько 124 мільйонів років — для Місяця це вважається дуже «молодим» геологічним віком, що непрямо підтримує ідею про відносну «свіжість» процесів, які їх сформували.
Один із авторів роботи Коул Найпейвер підкреслює, що після місій Apollo деформації у височинах були відомі давно, однак тепер з’явилося переконливе підтвердження: аналогічні механізми охоплюють і великі площі місячних морів. Це розширює інструментарій для відтворення теплової історії супутника й дає підстави точніше оцінювати його потенційну сейсмічність, адже деформації кори пов’язані з накопиченням і розрядкою напружень.
Тема місяцетрусів у цьому контексті виходить за межі академічного інтересу й набуває практичної ваги на тлі планів тривалої присутності людини на Місяці. Раніше Том Воттерс пов’язував формування уступів із зафіксованими сейсмічними поштовхами, тож і нововиявлені хребти можуть виявитися потенційними «вузлами» виникнення таких подій. Це критично для підготовки майбутніх експедицій, зокрема в межах програми Artemis, адже безпека житлових модулів, енергетичних систем і будь-якої інфраструктури напряму залежить від того, наскільки добре люди розуміють місячну геологію та ризики, які вона може створювати.
Ознайомтеся з іншими популярними матеріалами:
Як Марс впливає на клімат Землі — науковці
Науковці розробили дешевший акумулятор, який може опріснювати воду
Потужна магнітна буря накрила Землю — науковці
Джерело: real-vin.
Telegram
Viber
