Фото: war.ukraine.ua
Володимир, його дружина та їхня донька живуть у Бучі – одній з найгарячіших точок Київської області. Він розповів про свій досвід життя під постійними обстрілами та зустріч з російськими солдатами.
З першого дня війни, 24 лютого, Володимир перебував у Бучі разом із дружиною та донькою.
Бойові дії почали розвиватися так інтенсивно, що в якийсь момент виїхати з міста стало неможливо через присутність російських військ.
Майже по всій території міста зник мобільний зв’язок, через що місцеві жителі не мали можливості вийти на контакт та попросити про допомогу.
Кожен новий день міг стати для них останнім, оскільки їхній житловий будинок у будь-який момент міг потрапити під ракетний удар.
Володимир розумів, що йому потрібно якомога швидше перевезти сім’ю в безпечніше місце.
Хоча зв’язку не було, йому пощастило отримувати корисну інформацію від місцевих жителів про бої, коридори евакуації, гуманітарну допомогу тощо.
Того дня він ходив неподалік від свого будинку, намагаючись знайти мобільний сигнал, і побачив військовослужбовців, які, на його думку, були зі Збройних Сил України. Але, як виявилося, він помилився.
Вони помітили його і сказали підійти до них. Вони запитали його про те, що він там робить. Володимир пояснив, що хоче евакуювати свою родину в Ірпінь і йому потрібно знати, наскільки це безпечно і чи є у них якась інформація з цього приводу.
У цей момент з’явився їхній командир і наказав йому йти до двору.
Як тільки Володимир був там, росіяни оточили його:
«У всіх була вражаюча форма, зброя – все було новим і блискучим. Я думав, що це якийсь елітний спецназ. Усі вони мали на шоломах георгіївські стрічки, а на рукавах — срібні смужки».
Вони запитали, чи є у нього телефон, скільки мирних жителів перебуває в цій місцевості та чи є у когось із них зброя.
Окупант сказав Володимиру, що якщо він хоче евакуювати свою сім’ю – це його справа.
І попросив нашого колегу переказати всім у цьому районі, щоб вони продовжували ховатися в бомбосховищах і повісити на вікна білі простирадла, які означали б, що там живуть мирні жителі.
Солдати казали, що нацисти та «бандерівці» були їхніми єдиними ворогами. Зазначив, що мирних жителів вони не чіпали.
І тоді Володимир запитав їх:
“Що ви тут робите? Тут усі розмовляють російською. Кого ви намагаєтеся звільнити?”
Насправді, багато людей з Донбасу приїхали до Бучі в 2014 році. Вони втекли від війни, а тепер знову тікають від російських “визволителів”.
Солдати жестом дали Володимиру зрозуміти, що нічого не знають.
Зрештою вони відпустили нашого колегу.
На даний момент Володимир та його сім’я наразі в безпеці.
«Безпечна частина України видається нереальною. Нарешті, нас не обстрілюють, немає ні російських військ, ні техніки на вулицях. Ніяких вибухів. І мені більше не треба ходити повз мертві тіла», – розповів нам Володимир.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
- Міністерство оборони і YouControl розробили платформу для оперативної допомоги ЗСУ
- Як не стати помічником ворога: що можна, а що не слід поширювати у мережі під час воєнних дій
- Маріупольська гуманітарна катастрофа: ситуація в оточеному місті критична
