Україна змушена шукати нових шляхів транспортування своїх товарів. Розбираємось які у нас є варіанти
https://informer.od.ua/
З моменту початку російської агресії Україна стикається з багатьма перешкодами у переміщенні своїх товарів за кордон. Найбільша з них — морська блокада наших портів Росією за допомогою бойових кораблів і морських мін. Десятки мільйонів тонн зерна застрягли на елеваторах, у вагонах-хоперах або на морських терміналах. За попередніми та вельми приблизними оцінками, затримка з відправкою агропродовольчої продукції закордонним замовникам коштує приблизно 170 мільйонів доларів США щодня. Всі наші ланцюжки поставок включали морськи порти України, які заблоковані.
Список найбільших імпортерів українського зерна складається з країн Африки та Азії. Щоб не залишити світ голодним, Україна звернулася до дружніх сусідів за допомогою у вивезенні своєї пшениці з країни.
Зелені коридори до Балтійського моря
Найбільш очевидним рішенням для українських відправників вантажу є пошук нових портів для експорту своїх товарів. Наприкінці березня Євросоюз висловив готовність допомогти Україні у перенаправленні експортних потоків на інші транспортні вузли. Україна, звичайно, спочатку має доставити пшеницю сушею через кордон. З цією метою, країни ЄС розглядають можливість організації спеціальних маршрутів. Вказані коридори дозволять Україні експортувати продовольство через Балтійське море.
В 2021 році наші порти перевалили 153 млн тонн вантажу. 118 млн. тонн з них – експорт. І це був не найкращий рік для наших портів. Зараз зерно намагаються везти залізницею та автомобілями по суші. І стикаються із серйозними проблемами.
Проблеми залізниць
До російського вторгнення Україна мала добре розвинену мережу залізничного сполучення з литовським портом Клайпеда. Цей коридор був дуже надійний, але проходить через Білорусь. Оскільки Лукашенко підтримує Росію в її агресії, автомобільний та залізничний рух з України через Білорусь було припинено. В результаті найближчі до України балтійські порти перебувають у Польщі. Гданськ та Гдиня, найбільші порти країни, готові прийняти додаткові обсяги зерна та інших товарів з України.
Проте є перешкода для доставки збільшених обсягів української експортної продукції до польських портів. Це відсутність перевалочних потужностей на залізничних прикордонних переходах через різницю ширини колії між країнами. Це вже призвело до довгих черг вагонів із зерном на прикордонних станціях. Для вирішення проблеми Укрзалізниця планує розвивати прикордонний перехід шляхом будівництва нових перевалочних майданчиків та терміналів. Польська сторона також запропонувала важливий проект у зв’язку з цим. Деталі проекту не розголошуються, але він, безперечно, потрібний обом країнам.
Крім польських портів, український уряд розглядає інші варіанти переміщення експортних товарів, у тому числі румунський морський порт Констанца. Тим часом організація експорту через Констанцу вимагає вирішення тих самих питань, що й у випадку з Польщею, а саме збільшення перевалочних потужностей. Це означає, що для того, щоб українське зерно перевозилося поїздом у більшу частину Європи, воно спочатку має бути вивантажене на кордонах та поміщене у вагони, що відповідають європейським вимогам за шириною колії, що є трудомістким та дорогим завданням.
Ситуація на кордоні між Україною та Румунією ще гірша, тому що там менше терміналів для перевалки вантажів між вагонами різних типів. У результаті черга на різних переходах становить сьогодні від 30 до 40 діб. Зерно стає золотим, оскільки перевезення коштує $100 на тонну, за ціною $250-300 самого зерна.
Незалежно від того, який шлях Україна обере як альтернативу, обидва варіанти, польський та румунський, вимагають значних інвестицій у розвиток залізничних терміналів на кордоні. Детальніше про те, чому перехід України на європейські стандарти залізничної колії не вирішить проблеми з експортом читайте тут.
Проблеми портів
Загальна потужність перевалки зерна в польських портах становить близько 3 млн тонн на рік. Це менше, ніж перевалює один Ізмаїл і вдесятеро менше, ніж Чорноморськ. Варіант Румунії з найбільшим портом у Констанці непоганий – там потужності є, але як туди доїхати? Залізнична колія там європейська — 1435, щоправда, з габаритами ситуація краща. Другий шлях – довезти до наших портів на Дунаї (Ізмаїл та Рені), перевантажити на баржі та дотягнути до моря.
Але через знищення мосту в Затоці, доставка в порт в Ізмаїлі залізницею поки що недоступна. Розглядали варіант об’їзної через Молдову, але гілка Басарабяска-Березино-Арциз уже багато років розібрана на металобрухт. Відновити можна, але це рік робіт і 1 млрд грн (за довоєнними кошторисами).
Залишається Рені – куди можна проїхати через Молдову. Щоправда, перехід у Кучургані закритий – це Придністровська Молдавська Республіка. Як і трохи на північ від Тимкова. Їхати треба через Могилів-Подільський-Вікниця та проїхати всю Молдову з півночі на південь.
Тут також є два «але» — перехід в Окніце слабкий, не більше 6 пар поїздів. На більше немає локомотивів та потужностей. Тобто близько 300 вагонів/20 тисяч тонн. І порт у Рені не найпотужніший — він перевалював близько 2 млн. тонн на рік, не все може зберігати. Наразі там під вивантаженням близько 400 вагонів та завантаження у його напрямку зупинено.
Ну і на закуску обговоримо проблеми автоперевезень. Тут немає сенсу багато писати – автомобілем довго і дорого. Один зерновоз везе 24 тонни збіжжя, спалюючи до 40 літрів дизельного палива на 100 км. А із паливом в Україні зараз серйозні проблеми. Плюс водії, плюс обслуговування авто. Але поки що возимо, бо залізницею, виявилося, навіть гірше.
Висновки
Після російського вторгнення в Україну наприкінці лютого постачання зерна всіх видів, включаючи ячмінь та жито, а також пшеницю, було заблоковано для виїзду з України. Близько 25 мільйонів тонн зерна зараз лежать в українських сховищах. З них до 12 мільйонів тонн пшениці, призначеної для світових ринків, не можуть залишити чорноморські порти через блокаду.
Потрібне швидке рішення, оскільки Україна вже засіяла 7 мільйонів гектарів під свій літній урожай. Оскільки зерносховища країни вже заповнені, ми можемо бути неспроможні зібрати ці культури без укладання експортної угоди.
Усі шляхи, які ми сьогодні згадували, необхідно розвивати. Україні, як країні-експортеру, не вижити без альтернатив морським шляхам. Тож прориватися доведеться, але де наша не пропадала?
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Найдорожчі фінансові помилки в історії
За матеріалами БлоGнот
Telegram
Viber