Щоб більше дізнатися про особливості впливу сонячних штормів на землю, дослідники звернулися до аналізу даних, зібраних протягом десятків років. Так, геомагнітна буря 1977 року показує, що Земля може бути неготовою до тих бурь, що чекають на нас у найближчому майбутньому
Нові дослідження показують, що сила сонячних бурь може значно відрізнятися в різних місцях земної кулі, причому місця, віддалені одне від одного лише на кілька десятків миль, можуть відчувати дуже різні магнітні збурення. При цьому, сучасної мережі датчиків може бути недостатньо, щоб належним чином підготуватися до майбутніх спалахів.
«Це може означати, що деякі райони — більш вразливі до потужних сонячних бурь, ніж вважалося раніше, — зазначає співавторка дослідження Ейя Тансканен, директор Геофізичної обсерваторії Соданкюля (SGO) у Фінляндії. — Сьогодні більшість мереж моніторингу сонячних бурь мають датчики, розташовані в середньому на відстані близько 250 миль (400 кілометрів) один від одного. Але Тансканен та її колеги виявили, що сила сонячних бурь варіюється в набагато менших діапазонах — близько 62 миль (100 км)».
Нагадаємо, що сонячні бурі трапляються, коли сильні сплески заряджених частинок від Сонця потрапляють в атмосферу Землі. Атмосфера захищає поверхню планети від більшості цих заряджених частинок, хоча супутники на низькій навколоземній орбіті наражаються на небезпеку електричних сплесків і пошкоджень. Коли бурі досить сильні, вони можуть викликати полярні сяйва на нижчих широтах. У найгірших випадках збурення можуть виводити з ладу електромережі та негативно впливати на здоров’я деяких людей.
«Під час такої сонячної бурі занадто розріджена мережа магнітометрів може призвести до недооцінки локальних магнітних збурень», — наголошу Тансканен.
Цікаве по темі: Телескоп NASA вперше знайшов воду в космосі: де саме
Щоб вивчити найдрібніші деталі цих впливів, дослідники з SGO та фінського Університету Оулу звернулися до 1977 року. У грудні того року на Землі сталася сильна сонячна буря, яку зафіксували 32 станції Скандинавської магнітометричної мережі (SMA). Ця мережа датчиків магнітного поля була густішою, ніж мережі моніторингу, що діють сьогодні в скандинавських країнах, але її ніколи не оцифровували — тож усі дані зберігалися на плівкових стрічках.
У новому дослідженні вчені сфотографували і оцифрували ці записи, і виявили, що варіації від станції до станції були надзвичайними. Під час сильної сонячної бурі, подібної до Керрінгтонської події 1859 року, яка вивела з ладу телеграфний зв’язок, на відстані близько 6 миль (10 км) може бути до 150 нанотесла варіацій магнітних збурень (нанотесла — це міра сильних магнітних полів). Іншими словами, одна область може залишитися майже без магнітних збурень, в той час як місце, розташоване в декількох хвилинах їзди від неї, може відчути в кілька сотень разів більшу силу.
За словами Тансканен, це відкриття — аргумент на користь того, щоб додати більше датчиків до мережі, яка вимірює зміни в магнітному полі Землі.
«Більш щільна мережа магнітометрів допомогла б нам зрозуміти складну структуру магнітного поля під час сонячних бурь, — сказала вона. — Ми могли б забезпечити локальне попередження про рух сонячних бурь і краще захистити інфраструктуру, вразливу до магнітних збурень».
Ознайомтеся з іншими популярними матеріалами:
Вчені виявили кисень в денній атмосфері Венери
З’явилось відео, як апарат NASA протаранив астероїд
NASA розробляє новітній ядерний двигун для польотів у космос
За матеріалами livescience.com.