В рамках цьогорічної Премії PaySpace Magazine Awards, а саме номінації «Незламний фінтех», ми розповідаємо історії твердих духом українців, які немов щити боронять нашу неньку від окупантів
Дмитро Басов, гендиректор Portmone Фото: mc.today
Сьогодні ми розповімо історію Дмитра Басова, гендиректора компанії Portmone.com, який ще на початку березня потрапив до лав армії. Де та як він служить, як керує компанією та як склалася його доля після 24 лютого?
– Що спонукало піти служити? Довго ухвалювали це рішення? Який аргумент став вирішальним?
– Перші дні війни були дуже напруженими. Думаю, в усіх був звичайний шок, бажання максимально захистити родину, команду, стабілізувати бізнес. Також, кожен з нас думав, як ще бути корисними. Компанія Portmone, як фінансовий гравець, знайшла таку можливість. Ми придумали і 25 лютого за годину реалізували прийом платежів на допомогу Армії з карт Є-підтримка. Це була влучна ідея, за допомогою якої ми зібрали більше 500 мільйонів гривень за перші 3 дні. Але при цьому отримали додатковий головний біль, бо ми не лише не витримували навантаження у 6000 одночасних платежів, а й наші фінансові можливості не були на таке розраховані. Моя голова була зайнята тим, як витримати таке шалене навантаження без негативного впливу на поточних клієнтів, чи можна якось допомогти співробітникам, а також, як вирішити той сніжний ком проблем з платежами, які трапилися у перші дні.
Мені вдалося переконати родину виїхати в Польщу, і я планував попрацювати кілька днів зі Львова – бо було багато справ, – а потім їхати на Київ. Я не рвався йти служити в Армію, до того ж був на 100% впевнений, що не становитиму жодної цінності для Армії. Я не служив в армії, не був в АТО (ООС), військова спеціальність, яку я отримав під час військової кафедри в ХАІ, зараз нікому не потрібна. Я був певен, що без бойового досвіду у воєнкоматі мене зареєструють та відправлять до дзвінка. З огляду на моє навантаження на роботі, мене такий план повністю влаштовував.
А от що мене точно не влаштовувало, так це робити спроби ухилитися. Тому я й прийшов згідно з вимогами військового часу зареєструватися до військомату. Де одразу побачив величезну чергу, у якій охочі йти на передову штурмували будівлю.
Але тут працювало правило “Хочеш насмішити долю – будь у чомусь впевнений на 100%”, тому що того ж вечора на моє твердження “я без бойового досвіду, в армії не служив” мені сказали – “виписуємо повістку”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Подвиги звичайних волонтерів, які залишаються поза увагою: історія менеджерки з Payoneer
– З якого місяця або числа ви у армії?
– Я отримав повістку 2 березня ввечері за 10 хвилин до початку комендантської години, а вже з самого з ранку мав стояти готовий “з речами на відправку”. Звісно ж, я був зовсім не готовий до такого повороту подій, але, як виявляється, якщо напружитися, немає нічого неможливого.
– Яка ваша наразі посада (якщо про це можна говорити) та функціонал в армії?
– Мене одразу направили до Львівської Нацгвардії. У Нацгвардії тоді був дефіцит з IT-спеціалістами, тому мене прикомандирували до зв’язківців.
Скажу, що від особистості людей, які ухвалювали рішення у перші дні, залежить багато чого. Я зустрічаю багатьох людей, які потрапили не в ті підрозділи, куди їм хотілось би. Є декілька історій, коли зовсім не готових людей закинули “на нуль”, але є й інші історії, коли люди з бойовим досвідом хочуть у бойові частини, але сидять в тилу.
Якщо підійти до цього питання більш глобально, як кажуть у бізнесі з “helicopter view”, то цілком очевидно, що жодна Армія світу не готова використовувати по максимуму потенціал мобілізованих.
Насправді це проблема поточного часу. Під час мобілізації до Армії потрапила велика кількість спеціалістів різних галузей, яких Армія не завжди може використовувати за призначенням. Це як “забивати мікроскопом цвяхи”. Є випадки, коли мобілізовані круті керівники, бізнесмени, IT-івці, юристи, викладачі займаються не тим, що вміють, а тим, де опинилися.
Я розумію, що країна покликала, і усі мають йти захищати її. І це виправданий крок для перших пари місяців. Але довгостроково, у горизонті півроку, це неправильний підхід. І якщо використати бізнес-підхід до цієї ситуації, то доцільно було б передивитися зараз, хто зі спеціалістів де опинився, чим займається, де може бути більш корисним. Може так статися, що ці спеціалісти будуть кориснішими не в Армії, що також непогано.
Можливо, такі спеціалісти зможуть принести більше користі, допомагаючи країні на економічному, освітньому чи інших цивільних фронтах. Наприклад, забезпечувати фронт виробництвом, або підтримувати економіку сплатою податків, або ж підвищувати рівень освіти. Звісно, коли немає кому захищати країну, ці функції не на часі.
Проте зараз у нас достатня кількість охочих це робити. Крім тих, хто не може всидіти вдома, бо розуміє що він цінніший в Армії, є ще певна кількість людей, зацікавлених у службі за контрактом. У тому числі з економічних причин, таких як доплати військовим в розмірі 30 та 100 тисяч, бо люди зараз часто не мають рівноцінної роботи в тилу. Такий перерозподіл міг би стати позитивним кроком для всіх.
Моя думка така – якщо не демобілізувати крутих спеців, то треба створити експериментальний підрозділ, зібрати туди цих спеців, надати повну свободу в оптимізації процесів, а потім оцінити результат і змінити Статути для всіх, якщо нова система виявиться кращою. Бо якщо ви думаєте, що Армія це лише нульова лінія – ви помиляєтеся. Більшість військових не на нулі, і там є ще купа процесів, цілком подібних до звичайної операційної діяльності компанії, але вони не переглядалися з минулого сторіччя.
– Які навички підприємництва з мирного часу знадобились у армії?
Я розділив би навички на 2 групи: технічні та особистісні.
З технічними легше – я з дитинства захоплювався комп’ютерами, тож майже всі ці навички стали в нагоді. Задача зв’язківців – забезпечити безперебійний зв’язок, використовуючи усі можливі засоби. Тому знадобилися старі навички розгортання локальних мереж, встановлення операційних систем, налаштування різноманітної кількості специфічного софту. Наразі до цього додалися ще вміння налаштувати мережу корпоративного рівня, з автоматичним перемиканням між працюючими провайдерами, з різними рівнями доступу, включаючи домени.
Щодо особистісних навичок, стає у нагоді розумний перфекціонізм зробити світ навколо трохи кращим, бачення загальної картини і вміння оптимізувати неефективності. Також, на відміну від професійних військових, у мене немає культу командира, тож, я можу спокійно підійти до командира та культурно, але чесно, сказати, якщо завдання можна виконати іншим способом, або ж якщо наказ бажано не виконувати зовсім. На жаль, це не завжди впливає на скасування чи коригування приказу, але інколи вдавалося покращити процеси.
І ще важливий момент – цивільний нетворкінг. В минулому я пропрацював багато років у комп’ютерній дистрибуції та ритейлі. А зараз я сильно вдячний і хочу подякувати друзям з цивільного життя, які дуже допомагають робити закупівлі за гарними цінами та знаходити потрібні дефіцитні позиції. Дуже боюся, що ви втомитеся мені допомагати, але сподіваюся, що у вас ще є сили.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Незламні будні українських волонтерів: історія начальника юрвідділу SOS Credit
– Чи схожа армія на роботу підприємства? У чому відмінності?
– Чому поточна система мобілізації здається мені неефективною? Проведіть паралель з бізнесом. У вас є компанія зі штатом у 100 людей. І раптом вам кажуть – треба аби за тиждень в компанії стало не 100 людей, а 1000. Причому ми будемо надсилати вам (з військкомату) усіх підряд, відмовляти ви не маєте права, тож усі сумнівні мають бути прийняті, а “там розберемося”. А ще 80% тих, кого будуть присилати, мають уявлення про майбутні задачі максимум з фантастичних фільмів.
В результаті посади заповнюються хаотично, просто в залежності від живої черги і переліку посад. Якщо повернутися до аналогії з бізнесом, уявіть, що вас повезли кудись вночі і запропонували посаду фіндира, якщо ви айтішнік, або ж навпаки, посаду СТО, якщо ви бухгалтер. Я впевнений, що в будь-якого професіонала волосся посивіло б від такої пропозиції, а фраза “нічого, впораєшся” продемонструвала б повну неадекватність того, хто це запропонував.
Уявляєте, наскільки ефективною буде така компанія?
В результаті на посадах кухарів опинилися люди, які не вміють готувати, на посадах зв’язківців – ті, хто далекий від комп’ютерів, а деякі гранатометники зростом ледь перевищували сам гранатомет. Я, наприклад, міг би стати командиром роти, при тому що я навіть не розумів, скільки у роті взводів, відділень та взагалі людей, ба більше – я не розумів обов’язків командира роти. Звісно, що ніхто не читав до війни Статути Збройних Сил України. Впевнений, що і дотепер Статути прочитали далеко не всі.
Мені пощастило значно більше. Так як мені треба було підписати довіреність на передачу повноважень генерального директора, а нотаріуси тоді не працювали, то я носився всюди з довіреністю і шукав командира частини. Тож, про мене знали, що я з айтішної компанії, а для військових будь-який співробітник компанії, що робить щось в інтернеті – айтівець. Тому мене й направили одразу до зв’язку.
– До чого довелося адаптуватися, а що виявилося схожим до мирного життя?
– Усі інструкції в Армії розраховані на те, щоб будь-який homo sapiens, якого призвуть, не схибив і впорався б з ними. Незалежно від того, як він навчався в школі, чи є в нього бажання, чи є відповідальність. Тому інструкції прості, а контроль занадто щільний.
І це важко зрозуміти людині з бізнес-середовища, яка звикла до пошуку альтернативних варіантів вирішення завдання.
Але, якщо підходити з припущенням, що неконтрольований креатив кожного індивіда може нашкодити, а важливе збереження у бойовому стані більшості особового складу, то можна зрозуміти “армійські приколи”. Типу, не можна ходити без головного убору чи з бородою, або ж не можна ходити у розстебнутій кофті чи у нестатутному взутті. Я знаю, що на нулі такого немає, але тисячі людей не на нулі. Тож, прийшлося трохи адаптуватися під такі правила.
А от що виявилося схожим – це люди. Я завжди дотримувався правила, що керівник має бути в одному човні з командою, а не дивитися здалека. Може, мені пощастило, але наші командири дійсно побратими, а не якісь зіркові персони. Якщо є завдання – виконуємо разом, якщо є якісь побутові незручності – переймаються і вирішують.
До речі, мобілізованих цінують, бо це дає інший погляд на поточні проблеми, інколи більш легкі рішення, зв’язки, знання. Тому постійно пропонують підписати контракт. А я кожен раз відповідаю, що я стовідсотково не військова людина, тому після закінчення війни – жодної армії. Але у день демобілізації зберу усіх побратимів, щоб святкувати разом перемогу, бо кількість моїх друзів за цей час значно поповнилася, і ця дружба однозначно триватиме і після війни.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Війна очима «польових» бійців EasyPay: Ірпінь, Буча та Херсон
Як праця волонтера ТАСКОМБАНКУ з Харкова рятує життя цілих родин — інтерв’ю
