Щось дивне відбувається з магнітним полем Землі, і це привернуло увагу NASA. Над нашою планетою спостерігається масивна область зниженої магнітної інтенсивності, відома як Південно-Атлантична аномалія (SAA)
Магнітне поле Землі під загрозою: дослідження NASA Фото: freepik.com
Ця вм’ятина у магнітному полі Землі, або «космічна вибоїна», простягається від Південної Америки до південно-західної Африки. Таємнича аномалія спантеличує вчених. Хоч це відкриття і не нове, сьогодні виділяється багато коштів для її дослідження. NASA, з її флотом супутників і космічних кораблів, є, мабуть, найбільш зацікавленим спостерігачем.
У цілому магнітне поле Землі перебуває під загрозою через низку тривожних факторів, серед яких не лише SAA, а й прискорене зміщення магнітних полюсів та поступове ослаблення інтенсивності поля. За останні два століття його сила знизилася на 9% (за даними ESA, місія Swarm), що підвищує ризик проникнення космічного та сонячного випромінювання.
Нагадаємо, що магнітне поле Землі — це ніби невидимий щит, який оточує нашу планету, породжений рухом розплавленого металу в зовнішньому ядрі Землі. Цей рух створює електричні струми, які продукують магнітне поле.
Без нього сонячний вітер (потік заряджених частинок від Сонця) міг би зруйнувати нашу атмосферу і зробити Землю набагато менш придатною для життя. Магнітне поле також допомагає тваринам орієнтуватися у просторі, робить можливим функціонування багатьох приладів, від компасів до космічних кораблів — і навіть відіграє певну роль у тому, як супутники рухаються по орбіті.
Вплив Південно-Атлантичної аномалії
Інтерес NASA до Південно-Атлантичної аномалії — це не просто академічна цікавість. Аномалія становить відчутний ризик, зокрема і для їхніх космічних технологій. Коли супутники і космічні апарати пролітають через цей регіон на орбіті Землі, вони піддаються впливу ослабленого магнітного поля в межах аномалії.
Зменшена напруженість поля дозволяє зарядженим частинкам від Сонця атакувати апарати, що потенційно може спричинити збої у роботі технологічних систем на борту або навіть коротке замикання. Як наслідок, оператори супутників змушені регулярно вимикати системи космічних апаратів, коли вони наближаються до зони аномалії.
Цікаве по темі: Рідкісний астероїд наближається до Землі: чи несе він загрозу
Вм’ятина у магнітному полі Землі, що еволюціонує
Незважаючи на багатство знань, зібраних вченими, SAA та її наслідки залишаються у значній мірі незрозумілими. Проте експерти продовжують відкривати нову інформацію про цю величезну магнітну дивину.
Дослідження під керівництвом геліофізика НАСА Ешлі Грілі у 2016 році показало, що Південно-Атлантична аномалія не стоїть на місці, а повільно дрейфує. Цей дрейф був підтверджений подальшим відстеженням за допомогою супутників CubeSat у дослідженні 2021 року.
Більше того, аномалія, схоже, розділяється на дві окремі комірки, кожна з яких представляє окремий центр мінімальної магнітної інтенсивності у межах більшої аномалії. Наслідки цього поділу, однак, залишаються невідомими.
Історичні та майбутні наслідки
На відміну від того, що можна було б очікувати, Південно-Атлантична аномалія не є новим явищем.
Дослідження, опубліковане в липні 2020 року, припускає, що це повторювана магнітна подія, яка потенційно існує вже 11 мільйонів років.
Цей висновок суперечить ідеї про те, що SAA може бути передвісником перевертання магнітного поля всієї планети — події, яка відбувається кожні кілька сотень тисяч років.
Інше нещодавнє дослідження показало, що Південно-Атлантична аномалія також впливає на полярні сяйва Землі. Незважаючи на ці досягнення, багато питань про SAA залишаються без відповідей. Однак, коли така організація, як НАСА, виділяє ресурси для моніторингу аномалії, ми можемо очікувати більше відкриттів.
«Незважаючи на те, що SAA рухається повільно, вона зазнає певних змін у морфології, тому також важливо, щоб ми продовжували спостерігати за нею, продовжуючи місії. Адже саме це допомагає нам створювати моделі і прогнози», — сказав Террі Сабака (Terry Sabaka), геофізик з Центру космічних польотів імені Годдарда НАСА в Грінбелті, штат Меріленд.
Резюмуючи, Південно-Атлантична аномалія є слабким місцем у цьому захисному бар’єрі, дозволяючи вищим рівням сонячної та космічної радіації досягати ближче до поверхні Землі. Хоча це становить мінімальний ризик для життя на землі, це створює проблеми для технологій на орбіті, таких як супутники і Міжнародна космічна станція.
Ознайомтеся з іншими популярними матеріалами:
NASA випадково вбило живих істот на Марсі — учений
Учені придумали, як знайти девʼяту планету Сонячної системи
Учені знайшли революційний метод освоєння далекого космосу
За матеріалами earth.com.
Telegram
Viber